Художній твір переможця районного конкурсу «Дякуємо за захист»

Вітаємо Оксану Горачик, учасницю гуртка «Я – патріот» Ходорівського ЦДЮТ (керівник: Соломія Ленишин) з перемогою (І місце) у районному конкурсі «Дякуємо за захист»!

До Вашої уваги

Конкурсна робота переможниці

Номінація «Художній твір»

ІІІ вікова категорія (15-18 років)

Легендарний привид

У центрі Європи стояло місто - велична столиця не скореної ніким країни, яка щораз підіймалась із колін. І був у цього міста захисник. Примара. Страшний сон ворогів. "Привид" Києва...

- Степанку, злазь звідти! - крикнула мати, дивлячись угору, на крону ясена. - Злазь, кому кажу! Обережно лише, щоб не впав!

- Ну, мамо! - звідкись згори почулося скиглення.

- Злазь, скільки можна говорити! - мати все ще чекала сина під деревом. - У кого ж ти такий пішов?

Тільки так було не завжди. Згодом мати змирилась із тим, що її Степан годинами сидів у кронах найвищих в окрузі дерев, хоча й боялася, аби не впав і не забився часом її єдиний синочок. А Степана вабило небо. Він любив небо і мріяв колись піднятись угору так високо, щоб торкнутися зірок...

- Матусю, я приїхав! - на порозі стояв змужнілий юнак у льотній формі, з величезним наплічником за спиною, й щиро усміхався. - Мамочко, злазьте з горища! Ну ж бо, я чекаю!

- Синочку, уже злажу! - материн голос пролунав десь згори, і Степан почув приглушені кроки. - Вік уже ж в мене не той. Не можу вже так швидко, як ви, молоді.

- Матусю! - уперше за довгий час син зустрівся із мамою і міцно пригорнувся до неї, як колись, у дитинстві.

Звісно, мама завжди хвилюватиметься за свою дитину, якою б дорослою та не була. Не стала винятком і Світлана Петрівна, тим паче, що син її льотчиком став, не дарма ж у дитинстві мріяв про небо.

- Який він у мене хороший, - думала мама. - І кохану обрав собі до пари...

Згодом у них і донечка народилася, така ж красуня, як і мама. І було б у них все чудово, якби одного зимового ранку не здригнулася земля від вибухів та не пролунали страшні, немов постріл, слова:

- Війна прийшла на рідну землю...

- Мамочко, у нас війна? - схвильовано перепитала Мартуся.

Не зміг Степан сидіти вдома, поїхав до Вінниці, сів у свій МІГ і став боронити рідний край. Так на світ з'явився безстрашний ас, нікому до цього не відомий. Ніким не знаний і не бачений коршун, який став для ворожих бомбардувальників суцільним жахом. Так на світ з'явилася легенда. Легенда нового світу. Відважний льотчик, який захищав колиску усієї України і Європи. Так з'явився "Привид" Києва...

За перші тридцять шість годин Привид Києва збив шість ворожих літаків... Уже десять ... На рахунку Привида двадцять збитих асів ворога... Ось уже сорок підбитих літаків нашим славним воїном... Проте цей повітряний бій став для національного героя-легенди останнім... Життя Привида Києва обірвалось у нерівному бою... Ми пам'ятатимемо тебе, відважний захиснику, завжди!

" Гей плине кача по Тисині,

Плине кача по Тисині..."

Він завжди любив небо, мріяв доторкнутися до зірок. Не знаю, чи мріяв він загинути смертю хоробрих у високій блакиті неба, та Привид був істинним сином своєї Батьківщини, завжди виринав там, де його не чекали, і вміло робив свою справу. Назавжди врізався в пам’ять як своїх земляків-українців, так і в пам’ять ворогів, які так його боялися.

Так, безперечно, усі ми хотіли б, аби легенда, Привид Києва, жив і далі, і далі мужньо боронив небесні простори нашої Вітчизни, і далі безжалісно нищив ворогів. Та Господь завжди бере до себе найкращих синів нашої землі.

Герой досягнув небес і, можливо, зустрівшись із Богом, попросив про якнайшвидшу перемогу над злом, про мирне небо над нашою Україною. А потім Господь взяв його до Свого вічного саду, званого Раєм. Хочеться дуже вірити, що мрія Степана якнайшвидше збудеться, і Україна найближчим часом здобуде таку бажану перемогу, постане з руїн, і більше не плакатимуть матері за синами-героями…

Горачик Оксана Іванівна

Стрийщина пишається своїми дітьми

Віримо в перемогу!

Слава Україні! Героям слава!